ЄСПЛ на охороні прав мігрантів

У свіжому випуску українського профільного видання "Юридична Газета" партнер EVERLEGAL Олександр Ружицький та молодший юрист Анастасія Майструк розповіли про Практику Європейського суду з прав людини на охороні прав мігрантів.

Зміст статті:

• Вступ
• Міграція та основоположні права людини
• Практика ЄСПЛ щодо обмеження свободи мігрантів та їх прав при затриманні, судовому розгляді
• Трудові права мігрантів, право на соціальну допомогу

Читайте статтю нижче, або дивіться її висвітлення на сайті Юридичної Газети за посиланням.

ЄСПЛ на охороні прав мігрантів

З інтерналізацією економіки та поглибленням глобалізаційних процесів проблема захисту прав мігрантів постає особливо гостро. З одного боку, створений цілий ряд документів і механізмів, що забезпечують виконання прав мігрантів, в тому числі інструменти, які покликані захищати певні групи мігрантів (наприклад, біженців). З іншого – проблеми міграції та мігрантів стають осередком політичних і соціальних побоювань щодо захищеності, національної ідентичності, соціальних змін та економічної невизначеності в середині держави, тому в країнах Європи спостерігається брак суспільної політики та солідарності в цій сфері, а на темі міграції спекулюють політики.

Свобода пересування гарантується протоколом 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), стаття 2 якої встановлює, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, суд) в сфері захисту прав мігрантів досить багата, що свідчить про велику кількість порушень та зловживань у цій сфері.

• Міграція та основоположні права людини

Центральне значення для захисту мігрантів мають основоположні права людини, що гарантуються міжнародним правом. В число основних прав, що повинні бути забезпечені кожному, незалежно від його міграційного статусу входять право на свободу від дискримінації, право на життя, свободу та особисту недоторканість, право на захист від насильства і експлуатації, на свободу від рабства та примусової праці, право на здоров’я, освіту, справедливі та сприятливі умови праці, право на захист економічних, соціальних та культурних прав, справедливий суд, тощо. При цьому забезпечення цих прав у відношенні до мігрантів має свої особливості.

Так, наприклад, в рішенні у справі «Бах проти Великобританії», ЄСПЛ визначив, що міграційний статус може бути віднесений до «інших ознак», за якими стаття 14 Конвенції забороняє необґрунтовану дискримінацію. При цьому, не може враховуватися той факт, що міграційний статус виникає на підставі закону, а не характерний індивіду від самого початку. Водночас суд постановив, що хоча міграційний статус є однією з ознак за якою Конвенція забороняє дискримінацію, дискримінація при розподілі житлових пільг може бути обґрунтованою, якщо в більш вигідній позиції опиняються мігранти без документів або мігранти, що можуть перебувати а території країни за умови, що вони не будуть користуватися бюджетними коштами, оскільки така форма дискримінації переслідує законну мету, а саме – справедливий розподіл обмеженого ресурсу між різними категоріями заявників.

Цікавою є також справа «Д. проти Сполученого Королівства», де у заявника була пізня стадія захворювання ВІЛ/СНІД. Суд вказав, що висилка заявника в країну походження, де відсутній достатній рівень медичного обслуговування та лікування в подібних випадках, а також, де відсутні родичі та друзі, які б мали змогу доглядати за заявником, прирівнюється до нелюдського поводження, яке заборонено у відповідності до ст. 3 Конвенції.

В той же час у справі «Н. проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ наголосив, що в таких випадках мова має йти про виключні обставини і переконливі гуманістичні міркування. Суд вказав, що іноземці, які підлягають висилці не можуть загалом претендувати на право залишатися на території однієї з держав лише для того, щоб продовжувати користуватися медичною, соціальною чи іншою допомогою або послугою, а рішення про видворення іноземця, що страждає на серйозну психіатричну чи фізичну хворобу в країну, де засоби для лікування цієї хвороби поступаються засобам доступним заявнику в країні перебування може бути проблематичним з точки зору статті 3 Конвенції лише у виключних випадках.

Немалозначниим в практиці ЄСПЛ є і право на освіту в контексті захисту прав мігрантів. Так, у справі «Пономарьови проти Болгарії», суд роз'яснив, що стаття 2 протоколу 1 не може трактуватися як така, що передбачає обов’язок держави по створенню та фінансуванню конкретних освітніх закладів, проте кожна держава зобов’язана надати доступ до тих освітніх закладів, що існують.

• Практика ЄСПЛ щодо обмеження свободи мігрантів та їх прав при затриманні, судовому розгляді

Відповідно до практики ЄСПЛ засоби, що обмежують свободу іноземців можуть бути необхідними, виправданими та не завжди рівноцінні позбавленню волі. Але в будь-якому випадку повинні враховуватись інтенсивність, тривалість, характер чи сукупність таких обмежень.

Так, у справі «Амуур проти Франції» суд встановив, що затримання іноземців в центри утримання в міжнародних зонах аеропортів при безпосередньому поліцейському нагляді на строк більше 20 днів було рівносильно позбавленню волі.

Цим же рішенням встановлюється принцип ефективного контролю держави. Зокрема, ЄСПЛ відмітив, що не дивлячись на назву, міжнародна зона не володіє екстериторіальним статусом і оскільки територія знаходиться під контролем Франції, саме вона повинна забезпечити достатню гарантію прав заявників на свободу.

Окрім іншого, ЄСПЛ неодноразово наголошував на врахуванні необхідності і пропорційності тримання під вартою. У справі «Чахал проти Об’єднаного Королівства» суд постановив, що будь-яке обмеження свободи може бути виправдано тільки на період розгляду справи про депортацію і якщо такий розгляд не відбувається з використанням належних процедур, утримання під вартою не дозволяється.

Також, ЄСПЛ наголошує на праві затриманих на доступ до адвоката. Зокрема, у справі «Сусо Муса проти Мальти» суд постановив, що не дивлячись на те, що держава не зобов’язана надавати безкоштовну правову допомогу в контексті затримання, її відсутність, особливо у випадках, коли законодавство передбачає обов’язкову участь адвоката для цілей оскарження законності утримання під вартою, може поставити під питання доступність засобу правового захисту.

Не варто забувати також про право мігрантів бути негайно проінформованими на зрозумілій їм мові про характер, причину затримання, а також процес перегляду рішення про тримання під вартою. Так, у справі «Сааді проти Сполученого Королівства» суд постановив, що затримка в 76 годин для повідомлення про причини утримання під вартою була несумісна з вимогою положення про те, що такі причини повинні повідомлятися невідкладно.

• Трудові права мігрантів, право на соціальну допомогу

Оскільки, часто міграція відбувається з метою працевлаштування, варто окремо звернути увагу на практику ЄСПЛ стосовно забезпечення права на працю та достойні умови праці.

Важливим питанням є співвідношення принципів заборони дискримінації та не втручання у внутрішні справи держави. Так, не дивлячись на заборону дискримінації, держави мають право законним способом обмежувати право на працю осіб, що не є громадянами або певних категорій осіб, таких як особи, які шукають притулку, поки таке обмеження виправдане і не грунтується лише на ознаках етнічної приналежності, раси, статі і т.п. Таким чином, наприклад, може обмежуватись право на працю іноземців в державних органах.

Що стосується соціальних виплат, то ЄСПЛ встановив, що право на рівне ставлення зобов’язує державу позбутися всіх дискримінаційних положень з національного законодавства про соціальне забезпечення. У справі «Гайгюсюз проти Австрії» суд пояснив, що відмова мігранту, що працює та законно проживає на території країни, в соціальних виплатах, що не залежать від страхового внеску, виключно на підставі його національності, порушує статтю 14 конвенції і права особи на захист від дискримінації. Відповідні положення поширюються також і на дитячу допомогу (рішення «Пуаре проти Франції»).

Значну увагу в питаннях праці мігрантів ЄСПЛ приділяє питанням примусової праці та торгівлі людьми. Так, у справі «Ранцев проти Кіпру та Росії» суд вказує, що окрім кримінально-правових заходів відповідальності за торгівлю людьми, стаття 4 Конвенції вимагає від держав розробки необхідних заходів, що регламентували би комерційну діяльність, яка часто використовується для прикриття торгівлі людьми. Крім того, міграційне законодавство держави повинно бути спрямоване на протидію практикам, що заохочують торгівлю людьми.

Таким чином, міжнародне право загалом та практика Європейського суду з прав людини зокрема ідуть в напрямку встановлення режиму максимального сприяння для мігрантів, заборони будь-якої дискримінації та забезпечення їх прав та основоположних свобод. Будь-які обмеження в правах мігрантів повинні бути обґрунтованими та співмірними. На рішення ЄСПЛ та безпосередньо Конвенцію часто посилаються і українські суди при вирішенні спорів у сфері міграції.