Ціна свободи українців
14.04.2022 було прийнято постанову № 7276 від 11.04.2022 про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" (далі також – "Постанова № 7276"):
- В чому основна суть Заяви?
- Для чого це потрібно?
- В чому полягає важливість такої заяви? :
І. Історія юридичного закріплення терміну "геноцид".
ІІ. Правові підстави відповідальності за злочин "геноцид" згідно із Заявою ВР України:
- 2.1. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, 1948.
- 2.2. Римський Статут Міжнародного кримінального суду (Rome Statute of the International Criminal Court).
Читайте детальніше у спеціальному аналітичному матеріалі від EVERLEGAL для видання ЛІГА Закон за ПОСИЛАННЯМ, або на сайті нижче.
*****
ЦІНА СВОБОДИ УКРАЇНИ
Ініціаторами проекту Постанови № 7276 виступили 175 народних депутатів України. Прийняття вказаної Постанови відбувалося за спрощеною процедурою на засіданні парламенту України від 14.04.2022, "за" висловилися 363 народних депутати.
- визнала дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.
- звернулася до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав щодо визнання вчинення російською федерацією геноциду Українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.
- констатує багатовікову політику Росії, спрямовану на “деукраїнізацію”, поглинання Української нації шляхом перекручування та привласнення її історії, здобутків у сферах науки, культури й мистецтва";
- враховує послідовність і системність політики російської федерації, націленої на масове знищення населення України, порушення суверенітету і територіальної цілісності України та ліквідації національної державності України.
І. Історія юридичного закріплення терміну "геноцид".
Трохи історії для глибшого розуміння поняття геноциду та його значення.
Друга світова війна, яка тривала з 01.09.1939 по 02.09.1945, мала катастрофічні наслідки для усього світу, в тому числі для українського народу. У Енциклопедія Сучасної України ці наслідки описані таким чином:
"Україна була найбільшою радянською республікою, яку німці повністю окупували і утримували довше, ніж частини росії, які вони спромоглися захопити. Під час війни на території України нацисти знищили близько 3,9 млн осіб громадянського населення, убили 1,4 млн військовополонених, насильно вивезли на роботи в Німеччину і окуповані нею країни 2,3 млн осіб.
З числа осіб чоловічої статі, які народилися 1922–25 років, залишилося в живих всього 3 %. Сплюндровано понад 700 міст і містечок та понад 28 тис. сіл. Безпосередні матеріальні збитки сягали 285 млрд крб (в цінах до 1941 року). Мільйони людей загинули або ж були покалічені в таборах смерті і ґетто, яких нараховувалося в Україні понад 230. Найбільшими "фабриками смерті" були табори в Дніпропетровську, Києві, Кіровограді, Львові, Раві-Руській, Славуті, Володимирі-Волинському, с. Богданівка (Одеської обл.), львівське, станіславське, житомирське ґетто та ін.
Виявлено не менше 250 місць масового знищення окупантами громадян України. Всьому світу відома трагедія Бабиного Яру, де німці розстріляли понад 100 тис. осіб.
Нацистська доктрина "життєвого простору" означала, що рано чи пізно нацистами було б зметено з лиця землі самих українців. У Криму 144 тис. мирних громадян погрузили на баржі і потопили. В Україні тотальному знищенню разом з жителями було піддано понад 250 сіл, з них у Волинській обл. – 97, в Житомирській – 32, в Київській – 17, Сумській – 21, Чернігівській – 21 село.
Це була явна політика геноциду – систематичного масового вигублення мільйонів людей "нижчої раси" (untermenschen), штучне скорочення чисельності населення шляхом стерилізації, створення широкої сітки абортаріїв, різкого скорочення тривалості життя населення. Цими заходами передбачався підрив біологічної сили окупованих народів, насамперед слов'янських.
Очевидною була та обставина, що під час Першої та Другої світових війн геноциду зазнавали цілі народи і нації: євреї, цигани, українці, поляки, вірмени, індійці та ін.
Однак, на час завершення Другої світової війни геноцид не мав юридичного закріплення як певний вид злочинного діяння, а отже і не було фактичної можливості притягнути винних за вчинення такого злочину.
Деякі дослідники стверджують, що у 1943 році у радіовиступі Вінстон Черчилль, звертаючи увагу на винищення нацистами євреїв, сказав, що відбувається "злочин, який не має назви" (crime without the name). Створена дивна ситуація, коли "те, що не є названим, не існує, те, що якийсь злочин залишається поза межами словникових окреслень, створює реальну загрозу тому, що він колись повториться".
З 20.11.1945 до 01.10.1946 у німецькому місті Нюрнберг тривав судовий процес над очільниками і керівниками гітлерівської Німеччини (так званий Нюрнберзький процес у Міжнародному військовому трибуналі, створеному для суду і притягнення до відповідальності головних воєнних злочинців європейських держав осі відповідно до Лондонської угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції від 08.08.1945).
Фото з ресурсу gettyimages.
Нюрнберзький трибунал, на лаві підсудних: у першому ряду - Герман Герінг, Рудольф Гесс, Йоахім фон Ріббентроп, Вільгельм Кейтель, у другому ряду - Карл Дьоніц, Еріх Редер, Бальдур фон Ширах, Фріц Заукель
- злочини проти миру,
- воєнні злочини,
- злочини проти людства.
Нижче витримка із перших рядків Глави IX "Геноцид" вказаної праці Р. Лемкіна:
"New conceptions require new terms. By "genocide" we mean the destruction of a nation or of an ethnic group. This new word, coined by the author to denote an old practice in its modern development, is made from the ancient Greek word genos (race, tribe) and the Latin cide (killing), thus corresponding in its formation to such words as tyrannicide, homocide, infanticide, etc. Generally speaking, genocide does not necessarily mean the immediate destruction of a nation, except when accomplished by mass killings of all members of a nation. It is intended rather to signify a coordinated plan of different actions aiming at the destruction of essential foundations of the life of national groups, with the aim of annihilating the groups themselves. The objectives of such a plan would be disintegration of the political and social institutions, of culture, language, national feelings, religion, and the economic existence of national groups, and the destruction of the personal security, liberty, health, dignity, and even the lives of the individuals belonging to such groups. Genocide is directed against the national group as an entity, and the actions involved are directed against individuals, not in their individual capacity, but as members of the national group."
Фото взяте з мережі Інтернет, автор фото невідомийР.Лемкін також брав активну участь у роботі Міжнародного військового трибуналу у м. Нюрнберг і неодноразово піднімав питання притягнення винних до відповідальності за вчинений Голокост, однак, як відомо, жоден із очільників нацистської Німеччини не був засуджений за вчинення такого злочину.
"У рішенні Нюрнберзького Трибуналу термін "геноцид" не було використано. Те, що в обвинувальному акті було представлено як геноцид (тобто, викорінення расових та національних груп), у рішенні було "концептуалізовано … як особливу та обтяжену форму вбивства", але не як злочин, відокремлений від воєнних злочинів або злочинів проти людства".
Тому в подальшому Р. Лемкін активно лобіював питання закріплення злочину "геноцид" на міжнародному рівні і встановлення відповідальності за нього.
- підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру, а також шляхом проведення мирними засобами, у відповідності із принципами справедливості та міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;
- розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також прийняття інших відповідних заходів для зміцнення всезагального миру;
- здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в сприянні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для усіх незалежно від раси, статі, мови, релігії;
- бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих спільних цілей.
Крім того, Верховна Рада України посилалася на норми звичаєвого міжнародного права, а також положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Парламент України також наголосив на міжнародно-правовому зобов’язанні усіх держав співпрацювати задля припинення порушень імперативних норм загального міжнародного права, до яких належить заборона геноциду, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів.
- a) вбивство членів такої групи;
- b) заподіяння серйозної фізичної або психічної шкоди членам такої групи;
- c) умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове фізичне її знищення;
- d) заходи, розраховані на запобігання дітонародженню всередині такої групи;
- e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу
Очевидно, що держава, яка у ХХІ столітті вчиняє такий злочин, як геноцид, приречена на довгі роки міжнародної ізоляції та засудження її дій з боку всього цивілізованого світу, що, в свою чергу, матиме наслідком внутрішню соціальну кризу та крах економіки аж до можливого повного занепаду цієї держави.
Весь цинізм росії у декількох фото
(*бригада, яких нагородив путін, здійснювала нелюдські звірства у м. Буча Київської області після його окупації у лютому 2022 року)
Разом з тим, довести склад злочину геноциду не так вже й легко, адже війни постійно супроводжуються загибеллю мирного населення, знищенням міст і селищ, гуманітарними кризами тощо. Наприклад, згідно з пунктом 4 резолюції Ради Безпеки ООН 1820 від 19.06.2008 зґвалтування та інші форми сексуального насильства можуть являти собою військові злочини, злочини проти людяності або бути одними із складових діянь геноциду.
Крім того, геноцид є тим особливим видом злочину, який необхідно відокремлювати від воєнних злочинів і злочинів проти людяності. А межа тут напрочуд тонка, і як показує історія великої політики, часом, ця межа носить досить суб'єктивний характер. І коли про такий злочин заявляє законодавчий орган суверенної держави від імені усього народу, то це має досить серйозне значення.
Спробуємо трошки детальніше розібратися, чому ж так.
16.09.2005 Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 60/1 "Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року" , у пунктах 138-140 якої декларується обов'язок кожної держави захищати своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності. Також обов'язок сприяти захисту населення від вказаних злочинів згідно з цією резолюцією покладається на міжнародну спільноту, яка, діючи через ООН, повинна використовувати для цього відповідні дипломатичні, гуманітарні і інші мирні засоби у відповідності до положень Статуту ООН.
Водночас, у вказаній резолюції декларується, що з урахуванням конкретних обставин у випадку необхідності, якщо мирні засоби виявляться недостатніми, а національні органи влади виявляться явно неспроможними захистити своє населення від геноциду, воєнних злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності, міжнародна спільнота готова вжити колективних своєчасних та рішучих дій через Раду Безпеки ООН у відповідності зі Статутом ООН, в т.ч. на основі Глави VII Статуту ООН "Дії по відношенню до загрози миру, порушення миру та актів агресії".
- повне або часткове переривання економічних стосунків, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо і інших засобів спілкування, а також розрив дипломатичних відносин (ст. 41 Статуту ООН);
- якщо Рада Безпеки ООН вирішить, що вказаних заходів недостатньо, то вона уповноважена приймати відповідні міри за допомогою повітряних, морських і сухопутних сил у тій мірі, наскільки це буде необхідно для підтримки чи відновлення міжнародного миру і безпеки. Такі дії також можуть включати демонстрації, блокаду та інші операції повітряних, морських чи сухопутних сил членів ООН (ст. 42 Статуту ООН).
- 1) їх спрямовано проти певної захищеної групи людей, яку можна виокремити за ознакою національної, етнічної, расової чи релігійної приналежності;
- 2) їх метою є знищення захищеної групи людей повністю або частково;
- 3) вони мають проявлятися принаймні в одній із форм, передбачених Конвенцією та Римським Статутом.
- вчинення діянь проти Українського народу як національної групи, тобто сукупності людей, які спримаються такими, що мають певний юридичний зв’язок, заснований на спільному громадянстві, та поєднані взаємними правами та обов’язками (в оригіналі – «a national group is defined as a collection of people who are perceived to share a legal bond based on common citizenship, coupled with reciprocity of rights and duties») - (Витяг із Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди. Prosecutor v. Akayesu, 2 Septmber 1998, § 512.).
З урахуванням практики міжнародних кримінальних трибуналів Верховна Рада України під час ухвалення Заяви виходила з того, що захищеною від геноциду групою людей слід визнати Український народ, як сукупність громадян України всіх національностей, що проживають на території України.
- мета російської федерації – знищення Українського народу. Намір керівництва росії знищити Український народ підтверджується неодноразовими публічними заявами із запереченнями існування України як окремої держави, твердження про те, що Україна є "невід'ємною частиною" росії та російського "історичного, культурного та духовного простору" , заяви про те, що українці – це не окремий народ, а частина російського народу , заперечення самого факту існування одного із цих двох народів – українського народу.
- форми геноциду Українського народу – "…вбивства членів цієї групи, спричинення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу цієї групи, умисного створення для цивільного населення України таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення Українського народу, насильницької передачі дітей України на територію Російської Федерації або на тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.
Масовими є факти вчинення збройними силами Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях звірств (зокрема, в містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь та багатьох інших населених пунктах на території України), що виявлялися у численних випадках вбивств, викрадення, позбавлення свободи людей, їх катування, ґвалтування, глумління над тілами вбитих і замучених, розстріли людей, цілих сімей, включно з дітьми, які намагалися евакуюватися з окупованих населених пунктів Донецької, Київської, Луганської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей. Після звільнення окупованих Російською Федерацією територій стають відомими все більше таких моторошних, нелюдських, цинічних фактів.
Окупанти умисно спрямовують військові дії на цивільне населення, цивільні об’єкти та об’єкти, що користуються особливим захистом (лікарні, школи, дитсадки), як у Маріуполі (скидання бомб на пологовий будинок, театр, де в укритті знаходилися люди, а біля самої будівлі був напис «Діти»), практично знищуючи цілі міста (Волноваха, Ізюм, Маріуполь, Охтирка, Чернігів, Щастя та низка інших населених пунктів)".
Крім того, у пояснювальній записці та у Заяві йдеться про блокаду населених пунктів, знищення в таких пунктах цивільної інфраструктури (електро-, водо- та теплопостачання тощо) в поєднанні з перешкоджанням доступу гуманітарних вантажів та евакуації мирного населення позбавляє населення доступу до базових потреб, необхідних для виживання, а саме води, їжі, тепла в холодну пору року, ліків та медичної допомоги, – і розраховано на заподіяння виняткових страждань та, в підсумку, фізичне знищення мирного населення в багатьох населених пунктах на території України.
Численні факти примусового переміщення тисяч людей, в тому числі дітей, з числа цивільного населення України на територію рф або тимчасово нею окуповані території України, випадки фізичного та психічного насильства щодо представників українських органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій та інших місцевих активістів, журналістів, священнослужителів та інших авторитетних в українському суспільстві осіб – все це є прямим свідченням вчинення з боку російського керівництва злочину геноциду Українського народу.
Відомо, що 14.04.2022 МЗС України опублікувало заяву щодо загрози незаконного усиновлення українських дітей громадянами держави-агресора , в якій наголосило на тому, що російські окупанти продовжують, в порушення міжнародного права, вдаватися до неприпустимих дій – незаконного та насильницького переміщення громадян України, зокрема дітей, у т.ч. дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей, батьки яких загинули внаслідок військової агресії росії, через державний кордони України на територію Росії.
У зв'язку з цим МЗС України у своїй заяві від 14.04.2022 звернулося до Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, ЮНІСЕФ, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Спеціальних представників Генерального секретаря ООН з питань дітей у збройних конфліктах та з питань насильства щодо дітей з проханням вжити невідкладних заходів задля повернення українських дітей на територію нашої держави.
Центр протидії дезінформації при РНБО України офіційно підтвердив, що на території росії відбувається насильницька русифікація незаконно депортованих українців. Самопроголошений голова Криму С.Аксьонов повідомив про створення літніх "таборів перекваліфікації" для вчителів з Херсонської, Харківської та Запорізької областей на території півострова. Робитимуть це для того, щоб перевести їх на "російські стандарти освіти". Також так звані стандарти стосуватимуться й викрадених українських дітей. Їх змушуватимуть проходити "мовні курси". Про це заявила під час засідання ради федерації рф голова комітету з науки, освіти та культури Лілія Гумерова. Українців хочуть примусити вивчати російську мову, оскільки, на думку окупантів, діти з України недостатньо володіють "язиком".
Фото із офіційного Telegram-каналу Центру протидії дезінформації при РНБО України
Всі ці обставини у своїй сукупності є переконливими доказами того, що дії російської федерації є нічим іншим як геноцидом Українського народу, і доказів цього стає щодня більше. Мабуть, тепер питання до міжнародної спільноти – чи вистачить їм доказів і мужності визнати факт геноциду Українського народу. Час покаже.
Але Заява Верховної Ради України містить посилання не лише на Конвенцію. Парламент посилається також на положення Римського Статуту. Спробуємо розібратися детальніше, яка ж ситуація з ним.
- Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (так званий "Токійський процес", 1946-1948);
- Громадянські трибунали - Міжнародний трибунал по розслідуванню військових злочинів, здійснених у В'єтнамі (1967 рік), Трибунал по Латинській Америці (1973), Трибунал по Чилі (1974-1976), Трибунал по Іраку (2004), Трибунал по Палестині (2009-2012)
- Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (1993);
- Міжнародний трибунал щодо Руанди (1994);
- Спеціальний трибунал по Лівану (2007) та ін.
Відповідно до положень статті 12 Римського статуту Міжнародний кримінальний суд може здійснювати свою юрисдикцію, якщо одне або декілька держав є учасниками цього Статуту або визнають юрисдикцію суду у відповідності до пункту 3 цієї статті.
Держава, яка стала учасником Римського статуту, тим самим визнає його юрисдикцію щодо злочинів, вказаних у статті 5 цього Статуту (пункт 1 статті 12 Статуту).
Як вбачається зі змісту пункту 3 статті 12 Статуту, держава, яка не є учасником Статуту (тобто не ратифікувала його), може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо конкретного злочину шляхом подання відповідної заяви (у порядку ad hoc).
Росія підписала Римський статут 13.09.2000, однак, теж не ратифікувала його, а у 2016 році взагалі свій підпис відкликала.
Так, 16.11.2016 президент росії путін видав розпорядження "Про намір російської федерації не стати учасником Римського статуту Міжнародного кримінального суду". Це сталося одразу після того, як напередодні, 15.11.2016, у своєму звіті Міжнародний кримінальний суд зазначив, що дії росії з анексії Криму призвели до ситуації, рівнозначної збройному конфлікту.
- вперше уряд України звернувся до Міжнародного кримінального суду 17.04.2014 із заявою, що стосувалася злочинів, вчинених на території України в період із 21.11.2013 по 22.02.2014 (справа Майдану);
- друга заява була подана урядом України 08.09.2015 щодо злочинів, вчинених на території України з 20.02.2014 і без вказаної кінцевої дати (окупація території Криму).
В той же час, визнання міжнародною спільнотою факту геноциду Українського народу, що вчиняється російськими окупантами, буде мати історичне значення для визначення, в першу чергу, місця росії на геополітичній карті світу, розкриття її дійсних намірів по відношенню до України та країн Європи, а також для визначення майбутньої політики міжнародної спільноти у пошуку більш ефективних і надійних гарантій збереження миру і стабільності в світі.
У будь-якому випадку, зараз триває процес збору достатніх доказів для того, щоб на міжнародному рівні порушити питання про визнання факту геноциду Українського народу, що вчиняє росія в особі усього керівного складу, а також активних російських пропагандистів із ЗМІ, які повинні також бути притягнуті до відповідальності за приховування та перекручування реальних фактів, які стосуються нападу росії на Україну.
Постанова № 7276 про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" стала лише першим кроком у довгій, але такій необхідній боротьбі України за викриття дійсних намірів держави-агресора у цій війні.
Переможемо! Слава Україні!
