Чи має право туроператор та турагент зобов'язати туриста перебронювати тур у разі закриття кордонів через COVID-19?

Що буде з туристичними подорожами, вартість яких сплачена наперед, і які, однак, не мали шансу на реалізацію?

Читайте у статті старшого юриста EVERLEGAL Юлії Танцюри для профільного видання "Юридична Газета" нижче або в рубриці "Колонка експерта" за посиланням.

***

Навесні 2020 р. через поширення інфекційної хвороби COVID-19 багато країн світу прийняли рішення про закриття кордонів для в'їзду з туристичною метою. До кінця березня пандемія практично зупинила міжнародний туризм. Уряд України також з 24 березня 2020 р. заборонив прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорожі з туристичною метою. І лише з 15 червня 2020 р. такі обмеження були зняті у зв'язку з послабленням карантину.

У ситуації, що склалася, виникло логічне питання: що буде з туристичними подорожами, вартість яких сплачена наперед, і які, однак, не мали шансу на реалізацію?

Закон досить конкретно визначає можливі варіанти розвитку подій у такій ситуації. Та на жаль, на практиці турагенти та туроператори діють не так добросовісно, як це визначено в законі. Бажання суб'єктів туристичної діяльності зберегти кошти, сплачені туристами заздалегідь, є зрозумілим і логічним. Тому на прикладі конкретного кейсу хочу розглянути питання про те, чи мають право туроператор та турагент вимагати від туриста перебронювання туру на інші дати з позбавленням останнього можливості повернути грошові кошти за туристичну подорож, яка не відбулася у зв'язку з встановленими обмеженнями на міжнародні авіаперельоти.

У цій справі туроператор та турагент відмовлялися повернути у повному обсязі грошові кошти, сплачені за договором на туристичне обслуговування, мотивуючи відмову тим, що згідно з умовами договору, ануляція туру за бажанням туриста тягне за собою накладення штрафних санкцій, розмір яких сягає від 10% до 100% вартості туру (залежно від дати такої ануляції по відношенню до дати запланованого вильоту). Насправді ж, як з'ясувалося в ході підготовки позовної заяви, у нашому випадку були відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин положення договору, які передбачали утримання штрафних санкцій у разі ануляції туру за бажанням туриста.

По-перше, туроператор самостійно у порядку ч. 8 ст. 20 Закону України «Про туризм» повідомив туриста про неможливість виконання зобов'язань за договором на туристичне обслуговування у зв'язку з закриттям кордонів урядом України і введеними обмеженнями на міжнародні авіаперельоти. Після цього туристу в «добровільно-примусовому» порядку було запропоновано єдиний варіант вирішення ситуації, що склалася — перебронювати тур на інші дати, про що написати заявку у встановленій туроператором формі. Опція «повернути вартість оплаченого туру, який не відбувся» туристу не озвучувалася взагалі.

Не маючи ані можливості планувати відпустку на найближчий період, ані бажання ризикувати власним здоров'ям у ситуації швидкого поширення COVID-19 у світі, турист звернувся до туроператора та турагента з проханням повернути сплачені кошти з огляду на ту обставину, що подорож не відбулася не з вини туриста. У відповідь йому було наголошено, що ануляція туру за бажанням туриста тягне за собою утримання штрафних санкцій з вартості оплаченого туру у визначеному договором розмірі. Відтак, повернення сплачених грошових коштів у повному обсязі є в принципі неможливим. Крім того, турагент вказав, що бували випадки, коли з туристів утримувались суми, що становили 90% вартості туру.

Таким чином, підміняючи два абсолютно різні юридичні факти: «неможливість виконання туроператором своїх зобов'язань за договором на туристичне обслуговування» та «ануляція туру за бажанням туриста», які тягнуть за собою настання абсолютно різних наслідків, туроператори та турагенти недобросовісно маніпулюють свідомістю туристів у ході прийняття ними рішення та отримують бажаний результат — перебронювання турів на інші дати або утримання штрафних санкцій за відсутності законних для цього підстав.

Що з цього приводу говорить закон? Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 20 Закону України «Про туризм» (надалі — Закон), строк перебування у місці надання туристичних послуг із зазначенням дат початку та закінчення туристичного обслуговування є однією з істотних умов договору на туристичне обслуговування. Отже, відповідно до закону, визначені у договорі строки туристичної подорожі є істотною умовою договору.

Згідно з п. 1 ч. 7 ст. 20 Закону, кожна зі сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв'язку зі зміною істотних обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків. У ч. 8 ст. 20 Закону передбачено, що туроператор (турагент) зобов'язаний не пізніше, як через день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніше, як за 3 дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.

З наведених положень Закону вбачається, що прийняття альтернативного виконання, тобто у даному випадку перебронювання туру на інші дати у межах визначеного бюджету є правом, а не обов’язком туриста. Оскільки дата початку та закінчення туристичного обслуговування є істотною умовою договору, а туроператор у даній ситуації не в змозі був виконати свої зобов’язання саме у заброньовані дати, турист мав право на власний розсуд обрати будь-який з варіантів, передбачених як договором, так і Законом, а саме:

ü  або прийняти альтернативне виконання і перебронювати подорож на інші дати,

ü  або розірвати договір на туристичне обслуговування у зв’язку з істотною зміною його умов і одночасно вимагати повернення сплачених коштів у повному обсязі.

Більше того, після отримання від туроператора повідомлення про неможливість виконання туристичної заявки у заброньовані дати не може йти мова про ануляцію туру за бажанням туриста, адже тур не відбувся не у зв'язку з тим, що турист від нього відмовився, а тим через те, що у туроператора відсутня можливість виконати туристичне обслуговування у заброньовані дати.

Також варто зазначити, що будь-які роз'яснення, надані державними органами, носять саме рекомендаційний, а не імперативний характер, тому у туриста відсутній обов’язок здійснювати перебронювання подорожі на інші дати. Перебронювання може здійснюватися виключно на розсуд та за бажанням туриста. Посилання на такі рекомендації як підставу відмови у поверненні грошових коштів за тур є безпідставним.

У даному кейсі турист вирішив розірвати договір на туристичне обслуговування у зв'язку з істотною зміною обставин та повернути кошти, сплачені за тур, який не відбувся. Оскільки після отримання туроператором та турагентом повідомлення про розірвання договору кошти у встановлений строк повернуті не були, захист порушених прав туриста було вирішено здійснювати в судовому порядку. Як наслідок, ще на стадії підготовчого засідання у справі представник туроператора звернувся до туриста з пропозицією про мирне врегулювання спору у позасудовому порядку та повернення у повному обсязі грошових коштів, сплачених за тур, який не відбувся.

Зараз ми стоїмо на порозі так званої другої хвилі пандемії COVID-19. На жаль, показники захворюваності зростають, і країни світу знову змушені вживати різноманітних заходів у протидії хворобі. Отже, не виключено, що ситуація із скасуванням туристичних подорожей, завчасно спланованих і заздалегідь оплачених, може повторитися. Хочеться вірити, що людство знайде дієвий спосіб боротьби з COVID-19, а до того часу не бійтеся захищати свої законні права і звертатися до спеціалістів, які вам завжди готові допомогти.