Особливості компенсування витрат на правничу допомогу у цивільному процесі

Новини 14.05.2020

Про різні сторони судової практики з питання компенсації витрат адвоката у цивільному судочинстві читайте у свіжій статті старшого юриста EVERLEGAL Юлії Танцюри та молодшого юриста Анастасії Гончарук для профільного видання "Юридична Газета"

Читайте статтю нижче або на сайті видання "Юридична Газета" за посиланням.

 

 

 

Норми цивільного процесуального законодавства передбачають компенсування витрат за надані оплатні послуги професійної правничої допомоги. Судова практика ґрунтовно розтлумачує поняття договору про надання послуг правової допомоги, гонорару тощо. Проте залишається відкритим питання неоднозначного застосування судами критеріїв співмірності, розумності, реальності, обґрунтованості таких витрат.

Отже, оплатні послуги професійної правничої допомоги входять до складу витрат, пов'язаних із розглядом справи, та відшкодовуються на підставі рішення суду у разі, якщо сторона заявляє вимоги про відшкодування останніх. Відтак, оплатна правова допомога надається одним або декількома адвокатами на підставі договору про надання правової допомоги, умови якого передбачають розмір витрат, пов'язаних із розглядом справи, в тому числі розмір гонорару адвоката, порядок його обчислення, обсяг послуг, які будуть надані тощо.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, що врегульовано нормами матеріального (цивільного) права.

Щодо форми договору про надання правової допомоги, то, проаналізувавши статті 26, 27  Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», постановою від 06.11.2019 р. у справі №817/66/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: «що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, надання усних і письмових консультацій з подальшим записом про це в журналі».

Приписи ст. 632 ЦК України врегульовують поняття ціни в договорі. Така ціна встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Разом з цим, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» надає визначення поняттю адвокатського гонорару. Таким чином, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Постановою від 20.11.2018 р. у справі №910/23210/17 Верховний Суд висловлює наступну позицію: «Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта».

Дійсно, суд не може втручатися у фінансові правовідносини адвоката і клієнта, проте суд зобов'язаний оцінити обсяг адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума фактично обґрунтованою.

У своєму рішенні від 06.03.2019 р. у справі №922/1163/18 Верховний Суд зробив висновок, щодо розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, вказавши про те, що: «Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару».

Зважаючи на наведені судом висновки у рішенні від 06.03.2019 р., вбачається, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також проблемним питанням є неоднозначне застосування судами принципу співмірності розміру сплачених витрат із наданими адвокатом послугами.

Як передбачено Цивільним процесуальним кодексом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ст. 137 ЦПК України передбачає, що сторона, яка заявляє клопотання про зменшення вартості заявленої суми відшкодування, зобов'язана довести не співмірність витрат з наданими послугами. Дана норма є досить суперечливою, оскільки, з однієї сторони, вона слугує певним запобіжним заходом для відшкодування судом явно завищених у своїй вартості послуг. З іншої сторони, судова практика часто доводить той факт, що суди позбавляють адвокатів справедливої компенсації за надані послуги. Таким чином, задля запобігання виникненню перешкод реалізації в судовому процесі відшкодування витрат на правову допомогу, сторона, яка заявляє такі вимоги, вимушена самостійно доводити співмірність витрачених коштів із наданими послугами.

Оскільки критерій співмірності є досить оціночним, суд у конкретній справі надає оцінку такому критерію. Саме тому судова практика тлумачення поняття співмірності є різною.

Наприклад, ухвалою від 11.02.2019 р. №335/9780/15-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Судова практика свідчить, що при вирішенні питання відшкодування витрат на правову допомогу, судами застосовується тлумачення критерію розумності, викладене у рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» (п. 154) від 28 листопада 2002 р. У рішенні зазначено, що відшкодуванню підлягають лише такі витрати, які мають розумний розмір, а також підтверджуються необхідними документами понесення таких витрат.

На противагу наведеним позиціям Верховного Суду в цивільному судочинстві, який неохоче відшкодовує витрати на правничу допомогу, практика Верховного Суду у адміністративному судочинстві з цього питання є більш чіткою.

Для прикладу, постановою від 9 квітня 2019 р. у справі №826/2689/15 Верховний Суд встановив підставою для відшкодування витрат у розмірі 30 000 грн: «надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи».

У додатковій постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 р. у справі №826/841/17 суд застосував п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7,  який передбачає: «що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом». Також, суд встановив: «що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо».

Загалом практика цивільного судочинства не дає однозначного тлумачення критеріям, закріпленим у законодавстві щодо питання відшкодування витрат на правову допомогу, незважаючи на наявні змістовні висновки щодо договорів про надання правової допомоги. Таким чином, можна сподіватися, що з часом судова практика так само сформує загальні позиції щодо тлумачення критеріїв у питанні відшкодування правової допомоги.

We solve your legal issues.
However complex they are.
Wherever they occur.
Whenever you need us.