Встановлення парканів у приватному секторі: які спори виникають і чи можливе їх вирішення

Як правило, спори, які випливають із права власності, виникають між власником певного майна та третьою особою, яка порушує це право. Однак, існують випадки, коли спір може виникнути між власниками окремих об’єктів. Прикладом таких спорів є спори між власниками земельних ділянок щодо встановленого одним з них паркану на їхній межі. Саме про це піде мова у коментарі адвоката EVERLEGAL Ігоря Тетері для профільного видання "Юридична Газета".

Читайте коментар нижче або ж на сайті видання "Юридична Газета" за посиланням.

***

Як відомо, право власності є найбільш повним речовим правом. Відповідно до загальних норм цивільного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поряд з тим, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, при здійсненні яких кожен власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства та не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У більшості випадків спори між власниками окремих речей виникають коли здійснення права власності щодо свого майна однією особою порушує право власності іншої особи.

Однією з причин такого порушення може бути встановлення власником земельної ділянки паркану, який шкодить правам власника сусідньої земельної ділянки.

Вимоги до встановлення парканів у приватному секторі

Перш ніж розглянути випадки виникнення спорів щодо встановлення парканів, розглянемо, які законодавчі вимоги ставляться до їх встановлення.

Так, до переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 406, віднесено зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема, парканів (п. 6 вказаного переліку). Отже, отримувати дозвільні документи на встановлення паркану на своїй земельній ділянці її власнику не потрібно.

При цьому, паркан має відповідати вимогам, які до нього ставляться законодавством. Його висота, відповідно до п. 6.7 ДБН Б.2.2-5 «Благоустрій територій», має бути не більше ніж 2 метри на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 метри на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Разом з тим, поряд з вказаними вимогами, повинні також враховуватись правила благоустрою у окремих населених пунктах, якими може бути встановлено меншу висоту порівняно з ДБН, а також додаткові вимоги до встановлення паркану.

Також, огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці та межі ділянки (п. 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій»).

Більше того, слід мати на увазі, що частиною 1 ст. 103 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Якщо встановленим парканом об’єктивно порушуються право власника сусідньої земельної ділянки, а також паркан не відповідає наведеним вище вимогам законодавства, останній може звернутись до суду за захистом своїх прав.

Спори, що виникають у зв’язку з встановленням парканів у приватному секторі та їх вирішення судом

Так, класичним прикладом спору щодо встановлення паркану є справа № 323/1862/16‑ц. Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив суд зобов'язати його сусіда прибрати бетонну огорожу.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що на межі їх земельних ділянок зі сторони відповідача встановлена огорожа з бетонних плит. Оскільки рівень належної йому земельної ділянки є нижчим за рівень земельної ділянки, що належить відповідачу, то з його сторони висота вказаної огорожі складає 2,8 м, а зі сторони відповідача - від 1,8 м до 2 м. Наявність цієї огорожі створює йому перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, оскільки не відбувається провітрювання земельної ділянки, унаслідок чого овочеві культури гинуть. Крім того, частина підпорок цієї огорожі порушена та похилена в бік його земельної ділянки, у зв’язку з чим існує загроза обвалення огорожі.

Всі три судових інстанції підтвердили, що позов підлягає задоволенню. Верховний Суд у своїй постанові від 14.02.2019 року при цьому зазначив, що суди вірно вказали на те, що спірна огорожа не відповідає ДБН, оскільки ця огорожа (паркан) є суцільною, вищою за 2 метри, встановлена з порушенням правил добросусідства між землекористувачами, встановлених статтею 103 ЗК України. Відповідач, як власник спірної огорожі, зобов’язаний дотримуватись вимог, встановлених правилами благоустрою, та привести належне йому майно у відповідність до чинних вимог благоустрою.

Розповсюдженими є також спори, що випливають зі встановлення паркану, пов’язані з розмежуванням земельних ділянок.

Так цікавою є справа № 467/1205/16-ц, у якій позов було заявлено у зв’язку з порушенням прав позивача встановленим відповідачем парканом з порушенням меж земельних ділянок. Позивач просив суд захистити його право шляхом зобов’язання відповідача знести встановлений паркан.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та задовольнив позов частково, зобов’язавши відповідача перенести спірний паркан відповідно до лінії межі, встановленої на підставі висновку судової земельно-технічної експертизи та інших доказів.

В іншій справі № 633/76/16-ц позивач звернувся з аналогічними вимогами, однак спір виник між співвласниками домоволодіння, попередні власники якого договором узгодили порядок користування об’єктом спільної часткової власності.

Враховуючи, що встановлений паркан порушував досягнуту домовленість, позивач просив його знести. Верховний Суд у своїй постанові від 26.08.2020 року вказав, керуючись статтями 88 та 120 ЗК України, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в вразі переходу права користування на об’єкт розміщений на цій земельній ділянці до іншої особи, такий перехід здійснюється на тих самих умовах, що були у попереднього землекористувача. Отже, за відсутності іншої домовленості між співвласниками, вони зобов’язані користуватись домоволодінням у тому порядку, який був встановлений попередніми власниками. А оскільки встановлений паркан порушував вказану домовленість, відповідача було зобов’язано його знести.