Відшкодування шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності: реально чи ні?
Для особи, яку незаконно притягнули до відповідальності або роками тримали під вартою, жодне відшкодування не поверне втраченого періоду життя.
То чи варто особі починати тяганину із відшкодуванням шкоди?
Шукайте алгоритм дій у новій статті Тетяни Павлюковець, керівника практики кримінального права та процесу EVERLEGAL для профільного видання "Юридична Газета".
Читайте статтю нижче або на сайті видання "Юридична Газета" за посиланням.
За даними Звіту судів І інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження (звіт 1-к) у 2019 р. із вироками розглянуто майже 80 тис. справ (79564), з них, 987 – виправдувальні. Ще 24 646 справ судами закрито стосовно осіб. Показник виправдувальних вироків становить близько 1,2%, що є практично стабільним останні кілька років.
Наведені цифри не враховують апеляційну та касаційну інстанцію, рішення прокурорів про закриття кримінального провадження стосовно особи – так само, як і рішення слідчого про закриття справ, що направлялися до суду за КПКУ 1960 р., проте постанова виносилася у порядку чинного КПКУ (зазвичай, у таких справах особи були обвинуваченими та підсудними за старим процесуальним кодексом).
Усі такі рішення – потенційні позови до суду про відшкодування шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та сотні мільйонів виплат щороку з державного бюджету (адже сума коштів, які відшкодовуються незаконно притягнутим особам, сягає від кількох десятків тисяч до кількох мільйонів гривень на людину).
Цифри вражаючі й їх кількість буде збільшуватися. Проте для особи, яку незаконно притягнули до відповідальності і роками тримали під вартою, жодне відшкодування не поверне втраченого періоду життя.
То чи варто особі починати тяганину із відшкодуванням шкоди?
Так, однозначно варто, адже державою гарантовано повну сатисфакцію для громадянина у випадку порушення його прав працівниками правоохоронних органів та суду. Більше того, право на відшкодування шкоди у разі смерті особи мають також його спадкоємці.
Як діяти? Куди звертатися про відшкодування шкоди? Наскільки це реально?
Нормативне регулювання
Основним нормативним актом, який регулює зазначене питання, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. №266/94-ВР (далі – Закон).
На виконання зазначеного Закону діє також Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 р. за №6/5/3/41 (далі – Положення).
Слід зазначити, що обидва документи дещо застаріли та не враховують усіх організаційних моментів правовідносин, пов’язаних із незаконним притягненням особи до відповідальності. Разом з тим, на даний час лише вони регулюють порядок відшкодування такої шкоди.
Право на відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності передбачене також іншими нормативними актами, зокрема, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Однак щодо самого порядку відшкодування шкоди, всі вони відсилають до спеціального Закону.
Коли виникає право на відшкодування шкоди
Ст. 2 Закону визначено випадки, коли особа набуває права на відшкодування шкоди. Зокрема, якщо говорити про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, такими випадками є:
- постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону);
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (п. 1-1 ч. 1 ст. 2 Закону);
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).
На що потрібно звернути увагу. Рішення, про які йдеться вище, мають бути остаточними і вступити в законну силу. Мало отримати виправдувальний вирок у першій інстанції, якщо є ймовірність його подальшого скасування та зміни у апеляційній чи касаційній інстанції. Особа має бути повністю реабілітована.
Те ж і з рішеннями про закриття кримінального провадження. Так, після закриття кримінального провадження слідчим, процесуальний прокурор має 20 днів на перевірку постанови з моменту її фактичного отримання та може її скасувати.
Ще цікавіша історія з постановами про закриття провадження стосовно особи прокурором. Із моменту прийняття такого рішення постанова разом із матеріалами провадження та висновком про законність і обґрунтованість прийнятого рішення має бути скерована спочатку керівнику прокуратури, а потім і до вищестоящої прокуратури, де її може скасувати керівник органу прокуратури вищого рівня. Зазначений порядок визначений відомчим наказом №51 від 28.03.2019 р.
Таким чином, на практиці процедура щодо «набрання законної сили» рішенням дещо триваліша у часі.
Яка шкода відшкодовується
Відшкодуванню підлягає шкода, завдана внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону); незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу громадян (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону); незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону).
Формулювання у Законі невичерпного переліку, наприклад, «інших процесуальних дій, що обмежують права» чи «заходів, передбачених іншими актами законодавства», дозволяє розширено тлумачити випадки, коли особа має право на відшкодування шкоди. Зокрема, сюди можна віднести застосування всіх без винятку запобіжних заходів, інших заходів забезпечення кримінального провадження і навіть негласних слідчих (розшукових) дій.
Ст. 3 Закону конкретизує, що саме відшкодовується громадянину:
- заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
- майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
- штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
- суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги;
- моральна шкода.
Відшкодування шкоди (окрім випадку, що стосується майна особи) провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Майно ж повертається в натурі, а у разі його відсутності – відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. І лише у разі неможливості встановленого порядку відшкодування – за рахунок державного бюджету.
Важливим є те, що завдана шкода відшкодовується особі в повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Це гарантія, яка знімає з особи, чиї права і так були порушені, обов’язок доводити винуватість чи неправомірність дій органів влади по відношенню до неї.
На що потрібно звернути увагу. Закон та Положення по-різному тлумачать органи, до яких особа може звернутися для встановлення розміру шкоди та винесення постанови. Це призводить до необґрунтованих відмов у винесенні постанови та необхідності оскарження таких дій.
Так, пп. 1 п. 11 Положення зазначено, що для визначення розміру шкоди, громадянин може звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України – відповідно до цих органів.
Ст. 12 Закону визначає, що розмір відшкодовуваної шкоди визначають відповідні органи, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу.
У разі зміни підслідності кримінального правопорушення трапляються випадки, коли слідчі дії, повідомлення про підозру, застосування запобіжних заходів тощо проводилися одним органом розслідування, а рішення про закриття провадження (без проведення слідчих дій) після зміни підслідності приймав інший орган, нерідко навіть іншого регіону.
Якщо буквально підходити до норми Закону, то орган розслідування чи прокурор, які не проводили слідчі дії, не мають обов’язку виносити постанову про визначення розміру шкоди, адже Закон вказує громадянину звертатися до того органу, який провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу. Однак це не так.
Зазвичай все зводиться до банальної відмови у винесенні постанови та затягуванні часу шляхом скерування особи до іншого органу розслідування. Громадянин при цьому оскаржує таке рішення до суду і цілком логічно отримує підтвердження законності своїх дій. Водночас це додатковий тягар і на особу, і додаткові витрати часу.
При яких умовах відшкодування шкоди не відбувається
Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.
Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Такі вимоги встановлені ст. 1176 ЦКУ.
Самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 р. у справі №704/696/16-ц. Для прикладу, ще кілька рішень за посиланнями:
Разом з тим, самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди.
Алгоритм дій
Загальний алгоритм дій особи, у якої виникло право на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, наступний.
- Інформування. Слідчий, прокурор одночасно із повідомленням про закриття кримінального провадження, чи суд разом із копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, направляє особі повідомлення, в якому роз'яснює, куди і впродовж якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Примірний зразок повідомлення міститься у додатку до Положення.
- Встановлення розміру шкоди. Для визначення розміру шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин впродовж шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до органу, який закрив справу, а у випадку виправдувального вироку чи закриття справи судом – до суду першої інстанції, який розглядав справу.
- Інформування трудового колективу та преси. Поряд із зверненням громадянина про визначення розміру шкоди, останній може клопотати про письмове повідомлення слідчим, прокурором або судом про реабілітуюче рішення трудового колективу, в якому працює особа, або за її місцем проживання. Таке повідомлення здійснюється у місячний строк із дня звернення.
Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності тощо були поширені в пресі, то на його вимогу такі засоби масової інформації впродовж одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина.
- Винесення рішення. У місячний строк із дня звернення особи щодо визначення розміру шкоди відповідний орган (службова особа) зобов’язаний звернутися до підприємств, установ та організацій із метою витребування необхідних документів, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, та виносить передбачену Законом постанову (ухвалу).
- Звернення рішення до виконання. Не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір шкоди завірена гербовою печаткою її копія надсилається громадянинові або його спадкоємцям і подається ними до відповідного територіального органу Державного казначейства за місцем проживання.
- Оскарження рішення. У разі незгоди із визначеним розміром шкоди, громадянин має право оскаржити таке рішення до суду за місцем його проживання чи за місцезнаходженням відповідного органу, що виносив постанову, або до апеляційного суду (у випадку незгоди з ухвалою).
- Звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом. Законом становлено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування особи під слідством чи судом.
Слід зазначити, що Законом встановлено лише мінімальний поріг відшкодування моральної шкоди. Це надає можливість у кожному конкретному випадку встановити ті особливі обставини, які можуть вплинути на збільшення відшкодування. Для прикладу рішення у справі №757/53996/17 від 11.10.2019 р.
Для визначення розміру моральної шкоди у суді може призначатися судово-психологічна експертиза, яка визначає, чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для особи; чи завдані їй страждання (моральна шкода); який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання.
Хоча залучення експерта для визначення розміру шкоди є логічним, на даний час єдино вірної методики розрахунку шкоди немає.
Звичайно, наведений алгоритм дій працює за умови належного виконання усіма органами та посадовими особами своїх обов’язків та вимог Закону. На практиці ця процедура займає набагато більше часу і в переважній більшості випадків потребує звернення до суду для відшкодування заподіяної шкоди, а невизначеність чіткої процедури та застарілі норми законодавства лише затягують процес відшкодування шкоди особи.
Водночас, навіть за умови тривалого судового провадження, особа, за наявності підстав, гарантовано отримає відшкодування заподіяної їй шкоди.
