В США планують підписати договори із Австралією та ЄС про взаємну передачу електронних даних

Сполучені Штати Америки разом із іншими країнами, наприклад, Великою Британією та Австралією, а також із Європейським Союзом з 2019 року почали створювати систему безпосереднього взаємного надання електронних даних. Взаємне надання електронних даних передбачає надання як персональних, так і деперсоніфікованих даних, за винятком державної таємниці та інших відомостей, які охороняються державою. 

Метою створення такої системи є більш ефективне досягнення державами правоохоронних цілей (зокрема, розслідування злочинів, забезпечення національної безпеки та громадського порядку). 

Взаємні зобов'язання щодо передачі даних держави закріплюють у двосторонніх договорах. Наприклад, договір щодо передачі електронних даних уже було укладено між США та Великою Британією у жовтні 2019 року. Із початку 2018 року ведуться переговори щодо підписання такого ж договору між США та Австралією, а з вересня 2019 року ­– між США та ЄС.

Який механізм передбачають договори про безпосереднє надання даних і яка їх мета?

Метою укладення подібних договорів є скорочення часу, необхідного правоохоронним органам держави для доступу до електронних даних, якими володіють компанії (незалежно від того, чи вони приватні, чи державні), розташовані на території однієї із держав-учасниць договору.

Механізм, який зараз використовується у більшості країн світу для отримання доказів (зокрема і електронних) за кордоном, є неоперативним, а тому його ефективність є досить низькою. Наприклад, як це передбачено Договором між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 10 лютого 2000 року, для отримання доказів за кордоном правоохоронні органи однієї держави подають інформаційні запити до уряду іншої держави, який в свою чергу доручає провести збір доказів відповідному органу. Як свідчить практика, це багатоетапний процес, який може зайняти місяці або навіть роки, що перешкоджає веденню кримінального процесу. 

Договори про безпосереднє надання електронних даних дозволяють правоохоронним органам просити національний суд видати наказ про отримання електронних даних (наприклад, електронних листів, текстів та повідомлень) безпосередньо у постачальника послуг зв'язку, який знаходиться у іншій країні. Як результат, після отримання наказу у національному суді правоохоронні органи можуть одразу вручити цей наказ адресату в іншій країні. За новою процедурою, направляти запит до уряду іншої держави не потрібно. 

Таким чином, договори про безпосереднє надання електронних даних передбачають більш ефективну процедуру, ніж та, яку зараз використовує переважна більшість країн світу, зокрема і Україна. 

Для того, щоб Україна могла укласти такі типи договорів із іншими державами, необхідно в першу чергу вдосконалити законодавство про інформацію та в сфері персональних даних, в сфері передачі й обміну електронними даними. Окрім того, в світлі останніх подій із витоком персональних даних громадян в мережу, необхідно також значним чином вдосконалити кібербезпеку державних баз даних.

За детальною інформацією звертайтесь до наших експертів:

Євгеній Дейнеко

Керуючий партнер

deyneko@everlegal.ua

Андрій Оленюк

Партнер

olenyuk@everlegal.ua